Вівторок, 18.02.2020, 16:50
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт Житомирських істориків

Вхід до нас
Поділ на категорії
Чат істориків
Ваші думки
Чого сайту не вистачає?

Всього відповідей: 10

Каталог статей

Головна » Статті » Історичні статті

Походження терміну "Україна"
   Говденко  І."Походження терміну «Україна»

    Символіка завжди відігравала важливу роль у житті будь-якої країни. Невдало вибрана, вона сприяла поразкам, а вдало – рятувала від загибелі. У першому випадку плем’я чи держава зникали, а для істориків чи археологів залишались лише характерні символи. Серед усіх символів головну роль відігравала назва держави. Віра у величне значення слова бере свій початок з первісного суспільства. Про важливість імен ми дізнаємося з Біблії, наприклад, при створенні світу: "І назвав Бог світло днем , а пітьму ніччю. І назвав Бог твердь небом…” (Бит.1:5,8).У людській мові немає нічого свавільного, оскільки біля джерел значення кожного імені (назви) лежить відповідність і гармонія між словом та позначуваною річчю. Адам, напевне, отримав від Бога знання природи всіх живих істот та міг дати їм назви (Бит.2:9-10).Слід відзначити, що дивовижним чином всі стародавні традиції сходяться на тому, що приналежне ім’я істоти не може не складати єдиного цілого з його природою та суттю.

    І класичні, і сучасні психолінгвістичні досліди ( від праць Вільгельма фон Гумбольдта та Фердинанда де Соссюра до теорії граматики Н.Хомського ) підтверджують, що зв’язок між словом і дією не випадковий не тільки в примітивних віруваннях, але і в сучасній мовній практиці. Теж саме експериментально доведено фоносемантикою – наукою про зв’зок значення слова з його звучання.

    "В імені як символі сутність вперше являється всьому іншому, - писав О.Ф.Лосєв, - так як у символі якраз випромінюються ті самі енергії, які, не полишаючи суті, частково являють її всім оточуючим ".І     далі він відзначає: " Природа назви є магічною ”.

    Те саме ми можемо сказати про назви держав. У більшості вони походять від назв племен і народів, які населяли у старовину ці території, а назва народів – від назв міфологічних чи реальних. Таким чином прапор, герб, гімн та назва держави втілюють та передають її суть та історичні корні, які відходять у міфологічні часи.

    Давайте подивимось, яку суть відображає назва "Україна». Термін "україна” протягом століть і в російській, і в польській лексиці означав "окраїна”, як підкреслює Р.Шпорлюк, директор Інституту українських досліджень при Гарвардському університеті. Доведемо таку версію шляхом екскурсу в історію.

    Якщо звернутись до "Літопису  Землі Російської” ( за Іпатіївським списком ), можна виявити, що у ХІІІст. існувало три України: перше Україна – суміжна з Ляхською територією Волинської землі у басейні Лівобережжя, середньої течії Західного Бугу ; друга Україна – південно-східна частина Галицької землі (нині південно-східна частина Тернопільської та південна половина Хмельницької областей); третя Україна – південна частина Переяславської землі (південно-східна частина Києва та Чернігівської області).Більша їх частина відносилась до територій не придатних до життя, - хащам, болотам чи передгір’ям. В ХУІ ст. Україною стали називати межуючу зону між Великим князівством Литовським та Османською імперією (приблизно ту територію, де утворилася Запорозька Січ).Б.Хмельницький згадує назву Україна саме як "Україна Малоросійська” , оскільки існували й інші украйни чи краєві землі.

    У той же час, якщо ми уважно передивимось документи та мапи ХУ-ХУІІ ст., які відносяться до території, що займає сучасна Україна, то ніде не зустрінемо назву "Україна». Так, Папський нунцій у Польщі Торрес пише у своїй доповіді 1622р.: ” Гніздом схизматиків ( тобто православних) являється Русь…”.

    У літописах, хроніках та документах ХУ- кінця ХУІІст. Землі, які зараз займає Україна, називались Руссю.
    У 40-х рр. ХУІІ ст. князь Ярема Вишневецький та митрополит Петро Могила прикладали зусилля для підвищення статусу Русі та перетворення унії Речі Посполитої з Литвою в конфедерацію, яка складалася з трьох держав: Речі Посполитої, Литви та Русі. Однак у 1647р. помер Петро Могила , а повстання Б.Хмельницького фактично перетворилось у громадянську війну, після чого статус Русі не тільки не піднявся, але і різко знизився. Наступила Руїна, і на Русі розповсюдилась назва "Україна”, яка до цього часу відносилась до запорозьких земель та Дикого Поля.

    Про те, що назва "Україна” відносилась до пограничних районів, пише і Грушевський: "Стара ся назва (Україна) уживана в староруських часах в загальнім значінню при гранична, а в ХУІ ст. спеціалізована в приложенню до середнього Подніпров’я, що з кінцем ХУ ст. стає таким небезпечним, в виїмкові обставини поставленим, на вічні татарські напади виставленим пограничем…”.

    У ХУІІ-ХУІІІ ст. район Запорізької Січі був пограниччям трьох імперій – Речі Посполитої, Османської імперії та Російської імперії. Цей простір стає областю високої енергетики, але енергетики конфліктної, розриваної протиріччями.

    Сюди біжать люди з високою пасіонарністю – за волею і кращим життям, і, як казав М.Грушевський, ця  "Україна” стає центром та джерелом національної, суспільно-політичної самосвідомості у боротьбі тоді ще народу Русі проти влади імперій. Після входження цієї території в склад Російської імперії вона отримала назву Малої Русі. Назва "Малоросія” входить у вжиток тільки у ХУІІІст. та розповсюджується на всі українські землі. Але для багатьох жителів назва "Малоросія” була образливою, і для самоідентифікації у межах Російської імперії все частіше у ХІХ ст. починає вживатися назва ”Україна”, яка втілювала боротьбу народу за незалежність – і від Російської імперії, і від Польщі, і від Австро-Угорщини.

    Як пише відомий політолог М.В.Іллін, "Київ виступає як центр, консолідуючий три різні "україни”.Це Слобідська Україна чи бувший полтавсько-харківський лиміс ( тобто межа Московини).Це Галичина або бувший лиміс Австро-угорщини. Нарешті, це причорноморська Новоросія або бувший лиміс Османської, а потім і Російської імперій. У кожній з таких "україн” є своє псевдозарубіжжя – висунутий назовні регіон, котрий виступає в ролі геополітичного імітатора зовнішньої зони.

    Сюди можна додати і Буковину – лиміс Валахії. Отже, назва "Україна” символізувала боротьбу проти Речі Посполитої, Османської імперії, Московської держави, потім – проти Великоросії. Ця назва зіграла свою роль. Тепер потрібно переходити до буття  і передусім повернути віковічну назву країни.

    Погодившись з назвою "Україна”, тобто окраїна, краєва земля, ми таким чином, з однієї сторони, викликаємо в генетичній пам’яті енергію конфліктного слова ( порівняймо, напр., "краєві процеси” у фізиці, які потребують особливого підходу і спеціальних теорій і рішень), а з другої – воно відображає окраєність, неповноцінність, периферійність, особливо порівняно з сусідніми державами, що призводять до пасивності та бажання відгородитися від конфліктних процесів ( згадайте: моя хата з краю).

    Сучасна територія України в різні часи мала назву і Рутенія, і Велика Сарматія, і Роксоланія( Земля Русів), і Русинія. А її жителів називали рутенцями, русами, русинами, черкасами, ругами, роксоланами. Гомер і Геродот іменували населення сучасної України гіперборейцями. Будь-яка з цих назв несе сакральний зміст і могла стати спільною для різних лимесів сучасної України, тим більше, що саме на території нашої країни знаходиться духовна столиця Російської імперії – Київ, а така назва могла б лягти в основу створення нової міфології, без якої жодна держава існувати не може.

Зупинимось на одній з теорій походження нашої Батьківщини.

    Назва "Україна” має давнє історичне походження. Уперше в літописах поняття "Україна” трапляється під 1187р.З приваду смерті переяславького князя Володимира Глібовича. За словами літописця, за ним плакали не тільки переяславці, а й "Україна багато потужила». Наступна згадка міститься у записі під 1189р., коли галичани запросили на князювання Ростислава Берландичича, який приїхав " до України Галицької». До кінця ХІІІ ст. в літописах кілька разів згадується назва "Україна». У цілому вона стосувалася території від Галичини до Берестейщини на заході до Переяславщини на сході.
    З'явившись у давньоруських літописах для означення частини Русі, зокрема Середнього Придніпров’я, назва "Україна” в наступні століття поширилася на всі руські землі, на яких сформувався український народ, і стала національним ім’ям. Народна щодо свого походження назва "Україна” закріпилася насамперед у свідомості народу і відбилася в офіційних документах, літературі, історичних народних піснях і думах ХУІ-ХУІІст. Поряд з тим як для українського народу, так і російського та білоруського народів продовжували вживати давню назву "Русь”, яка свідчила про спільність їх історичного походження. В історичних джерелах  ХУІ ст. з’являється третє ім’я "Мала Русь”, яким називалися спочатку  Галицько-Волинська земля, а пізніше Придніпров’я. Проте ця назва не дістала поширення серед українського народу.
    Тривалий час дослідники пояснювали цей термін як "окраїна”, "прикордонна земля” Київської Русі. Як переконливо довів ще в 1936р. історик Сергій Шелухін, він означав край, уділ, окрему територію зі своїми межами, кордонами й окраїнами. В усній народній творчості поняття "Україна” вживається тільки в розумінні землі, краю, сторони, області, володіння у певних межах , але не окраїни. Назва "Україна” значно поширилася у ХУІ-ХУІІ ст.На окремих тогочасних європейських географічних картах вона означає власне українські землі. А під час Визвольної війни українського народу 1648-1676рр.Україною стала називатися новоутворена національна держава, а її мешканці – українцями. Проте лише в ХІХ ст. терміни остаточно стали загальновживаними національними найменуваннями, тож між змістом понять "Русь” і "руський” та "Україна” та "український” немає жодних суперечностей.

В чому ж актуальність знання про термін "Україна” в сьогоденні?

    Тільки стародавня назва може стати зв’язуючою ланкою для різних регіонів України і  дозволить почувати себе комфортно. З цим питанням тісно пов’язана проблема Гімну України: "Ще не вмерла Україна». Уже в початкових словах, з точки зору психології, наявна негативна установка. Припускається, що вона може перестати існувати, точніше. Більше того, факт смерті виражається індикативом ( дія пов’язана з реальністю), а життя – кон’юнктивом ( умовним, не пов’язаним з реальністю нахилом).Цей текс був написаний у зовсім інших умовах. Зараз інша ситуація, і гімн несе позитивну установку.

    Згідно з широкою міфологічною традицією і психолінгвістичною, можна з більшою  впевненістю стверджувати, що створити міф процвітаючої країни під назвою "Україна” неможливо.

Ідея "України” допомогла зберегти досягнення і переваги нашої держави у часи, які передували Київській Русі. І чи використаємо ми ці переваги, чи залишимося жити " з краю”, залежить, передусім від нас самих.                     

Категорія: Історичні статті | Додав: maxys (18.12.2010)
Переглядів: 5157
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Історичний пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наша кнопка