Говденко І."Походження терміну «Україна»
Символіка
завжди відігравала важливу роль у житті
будь-якої країни. Невдало вибрана, вона
сприяла поразкам, а вдало – рятувала від
загибелі. У першому випадку плем’я чи
держава зникали, а для істориків чи
археологів залишались лише характерні
символи. Серед усіх символів головну роль
відігравала назва держави. Віра у величне
значення слова бере свій початок з первісного
суспільства. Про важливість імен ми дізнаємося
з Біблії, наприклад, при створенні світу: "І
назвав Бог світло днем , а пітьму ніччю. І
назвав Бог твердь небом…” (Бит.1:5,8).У людській
мові немає нічого свавільного, оскільки
біля джерел значення кожного імені (назви)
лежить відповідність і гармонія між словом
та позначуваною річчю. Адам, напевне,
отримав від Бога знання природи всіх живих
істот та міг дати їм назви (Бит.2:9-10).Слід відзначити,
що дивовижним чином всі стародавні традиції
сходяться на тому, що приналежне ім’я істоти
не може не складати єдиного цілого з його
природою та суттю.
І
класичні, і сучасні психолінгвістичні досліди
( від праць Вільгельма фон Гумбольдта та
Фердинанда де Соссюра до теорії граматики Н.Хомського
) підтверджують, що зв’язок між словом і дією
не випадковий не тільки в примітивних віруваннях,
але і в сучасній мовній практиці. Теж саме
експериментально доведено фоносемантикою
– наукою про зв’зок значення слова з його
звучання.
"В
імені як символі сутність вперше являється
всьому іншому, - писав О.Ф.Лосєв, - так як у
символі якраз випромінюються ті самі енергії,
які, не полишаючи суті, частково являють її
всім оточуючим ".І далі він відзначає: "
Природа назви є магічною ”.
Те
саме ми можемо сказати про назви держав. У
більшості вони походять від назв племен і
народів, які населяли у старовину ці
території, а назва народів – від назв міфологічних
чи реальних. Таким чином прапор, герб, гімн
та назва держави втілюють та передають її
суть та історичні корні, які відходять у міфологічні
часи.
Давайте
подивимось, яку суть відображає назва "Україна».
Термін "україна” протягом століть і в російській,
і в польській лексиці означав "окраїна”,
як підкреслює Р.Шпорлюк, директор Інституту
українських досліджень при Гарвардському
університеті. Доведемо таку версію шляхом
екскурсу в історію.
Якщо
звернутись до "Літопису
Землі Російської” ( за Іпатіївським
списком ), можна виявити, що у ХІІІст. існувало
три України: перше Україна – суміжна з
Ляхською територією Волинської землі у
басейні Лівобережжя, середньої течії Західного
Бугу ; друга Україна – південно-східна
частина Галицької землі (нині південно-східна
частина Тернопільської та південна
половина Хмельницької областей); третя Україна
– південна частина Переяславської землі (південно-східна
частина Києва та Чернігівської області).Більша
їх частина відносилась до територій не
придатних до життя, - хащам, болотам чи
передгір’ям. В ХУІ ст. Україною стали
називати межуючу зону між Великим князівством
Литовським та Османською імперією (приблизно
ту територію, де утворилася Запорозька Січ).Б.Хмельницький
згадує назву Україна саме як "Україна
Малоросійська” , оскільки існували й інші
украйни чи краєві землі.
У
той же час, якщо ми уважно передивимось
документи та мапи ХУ-ХУІІ ст., які відносяться
до території, що займає сучасна Україна, то
ніде не зустрінемо назву "Україна». Так,
Папський нунцій у Польщі Торрес пише у своїй
доповіді 1622р.: ” Гніздом схизматиків ( тобто
православних) являється Русь…”.
У
літописах, хроніках та документах ХУ- кінця
ХУІІст. Землі, які зараз займає Україна,
називались Руссю.
У 40-х рр. ХУІІ ст. князь
Ярема Вишневецький та митрополит Петро
Могила прикладали зусилля для підвищення
статусу Русі та перетворення унії Речі
Посполитої з Литвою в конфедерацію, яка
складалася з трьох держав: Речі Посполитої,
Литви та Русі. Однак у 1647р. помер Петро
Могила , а повстання Б.Хмельницького
фактично перетворилось у громадянську війну,
після чого статус Русі не тільки не піднявся,
але і різко знизився. Наступила Руїна, і на
Русі розповсюдилась назва "Україна”, яка
до цього часу відносилась до запорозьких
земель та Дикого Поля.
Про
те, що назва "Україна” відносилась до
пограничних районів, пише і Грушевський: "Стара
ся назва (Україна) уживана в староруських
часах в загальнім значінню при гранична, а в
ХУІ ст. спеціалізована в приложенню до
середнього Подніпров’я, що з кінцем ХУ ст.
стає таким небезпечним, в виїмкові
обставини поставленим, на вічні татарські
напади виставленим пограничем…”.
У
ХУІІ-ХУІІІ ст. район Запорізької Січі був
пограниччям трьох імперій – Речі Посполитої,
Османської імперії та Російської імперії.
Цей простір стає областю високої
енергетики, але енергетики конфліктної,
розриваної протиріччями.
Сюди
біжать люди з високою пасіонарністю – за
волею і кращим життям, і, як казав М.Грушевський,
ця "Україна” стає
центром та джерелом національної, суспільно-політичної
самосвідомості у боротьбі тоді ще народу
Русі проти влади імперій. Після входження цієї
території в склад Російської імперії вона
отримала назву Малої Русі. Назва "Малоросія”
входить у вжиток тільки у ХУІІІст. та
розповсюджується на всі українські землі.
Але для багатьох жителів назва "Малоросія”
була образливою, і для самоідентифікації у
межах Російської імперії все частіше у ХІХ
ст. починає вживатися назва ”Україна”, яка
втілювала боротьбу народу за незалежність
– і від Російської імперії, і від Польщі, і
від Австро-Угорщини.
Як
пише відомий політолог М.В.Іллін, "Київ
виступає як центр, консолідуючий три різні
"україни”.Це Слобідська Україна чи бувший
полтавсько-харківський лиміс ( тобто межа
Московини).Це Галичина або бувший лиміс
Австро-угорщини. Нарешті, це
причорноморська Новоросія або бувший лиміс
Османської, а потім і Російської імперій. У
кожній з таких "україн” є своє псевдозарубіжжя
– висунутий назовні регіон, котрий виступає
в ролі геополітичного імітатора зовнішньої
зони.
Сюди
можна додати і Буковину – лиміс Валахії.
Отже, назва "Україна” символізувала
боротьбу проти Речі Посполитої, Османської
імперії, Московської держави, потім – проти
Великоросії. Ця назва зіграла свою роль.
Тепер потрібно переходити до буття
і передусім повернути віковічну назву
країни.
Погодившись
з назвою "Україна”, тобто окраїна, краєва
земля, ми таким чином, з однієї сторони,
викликаємо в генетичній пам’яті енергію
конфліктного слова ( порівняймо, напр., "краєві
процеси” у фізиці, які потребують
особливого підходу і спеціальних теорій і рішень),
а з другої – воно відображає окраєність,
неповноцінність, периферійність, особливо
порівняно з сусідніми державами, що
призводять до пасивності та бажання відгородитися
від конфліктних процесів ( згадайте: моя
хата з краю).
Сучасна
територія України в різні часи мала назву і
Рутенія, і Велика Сарматія, і Роксоланія(
Земля Русів), і Русинія. А її жителів
називали рутенцями, русами, русинами,
черкасами, ругами, роксоланами. Гомер і
Геродот іменували населення сучасної України
гіперборейцями. Будь-яка з цих назв несе
сакральний зміст і могла стати спільною для
різних лимесів сучасної України, тим більше,
що саме на території нашої країни
знаходиться духовна столиця Російської імперії
– Київ, а така назва могла б лягти в основу
створення нової міфології, без якої жодна
держава існувати не може.
Зупинимось
на одній з теорій походження нашої Батьківщини.
Назва "Україна” має
давнє історичне походження. Уперше в літописах
поняття "Україна” трапляється під 1187р.З
приваду смерті переяславького князя
Володимира Глібовича. За словами літописця,
за ним плакали не тільки переяславці, а й "Україна
багато потужила». Наступна згадка міститься
у записі під 1189р., коли галичани запросили
на князювання Ростислава Берландичича,
який приїхав " до України Галицької». До кінця
ХІІІ ст. в літописах кілька разів згадується
назва "Україна». У цілому вона стосувалася
території від Галичини до Берестейщини на
заході до Переяславщини на сході.
З'явившись
у давньоруських літописах для означення
частини Русі, зокрема Середнього Придніпров’я,
назва "Україна” в наступні століття
поширилася на всі руські землі, на яких
сформувався український народ, і стала національним
ім’ям. Народна щодо свого походження назва
"Україна” закріпилася насамперед у свідомості
народу і відбилася в офіційних документах,
літературі, історичних народних піснях і
думах ХУІ-ХУІІст. Поряд з тим як для українського
народу, так і російського та білоруського
народів продовжували вживати давню назву "Русь”,
яка свідчила про спільність їх історичного
походження. В історичних джерелах
ХУІ ст. з’являється третє ім’я "Мала
Русь”, яким називалися спочатку
Галицько-Волинська земля, а пізніше
Придніпров’я. Проте ця назва не дістала
поширення серед українського народу.
Тривалий
час дослідники пояснювали цей термін як "окраїна”,
"прикордонна земля” Київської Русі. Як
переконливо довів ще в 1936р. історик Сергій
Шелухін, він означав край, уділ, окрему
територію зі своїми межами, кордонами й
окраїнами. В усній народній творчості
поняття "Україна” вживається тільки в
розумінні землі, краю, сторони, області,
володіння у певних межах , але не окраїни.
Назва "Україна” значно поширилася у ХУІ-ХУІІ
ст.На окремих тогочасних європейських
географічних картах вона означає власне
українські землі. А під час Визвольної війни
українського народу 1648-1676рр.Україною стала
називатися новоутворена національна
держава, а її мешканці – українцями. Проте
лише в ХІХ ст. терміни остаточно стали
загальновживаними національними
найменуваннями, тож між змістом понять "Русь”
і "руський” та "Україна” та "український”
немає жодних суперечностей.
В
чому ж актуальність знання про термін "Україна”
в сьогоденні?
Тільки
стародавня назва може стати зв’язуючою
ланкою для різних регіонів України і
дозволить почувати себе комфортно. З
цим питанням тісно пов’язана проблема
Гімну України: "Ще не вмерла Україна». Уже в
початкових словах, з точки зору психології,
наявна негативна установка. Припускається,
що вона може перестати існувати, точніше. Більше
того, факт смерті виражається індикативом (
дія пов’язана з реальністю), а життя – кон’юнктивом
( умовним, не пов’язаним з реальністю
нахилом).Цей текс був написаний у зовсім інших
умовах. Зараз інша ситуація, і гімн несе
позитивну установку.
Згідно
з широкою міфологічною традицією і психолінгвістичною,
можна з більшою впевненістю
стверджувати, що створити міф процвітаючої
країни під назвою "Україна” неможливо.
Ідея
"України” допомогла зберегти досягнення і
переваги нашої держави у часи, які
передували Київській Русі. І чи використаємо
ми ці переваги, чи залишимося жити " з краю”,
залежить, передусім від нас самих.
|